Залежно від того, як управляється тепловим розширенням і звуженням, монтаж збірних труб із поліуретановою ізоляцією прямого заглиблення в землю в основному поділяють на три способи: холодний монтаж, попередній нагрів і монтаж за допомогою одноразових компенсаторів. Холодний монтаж – найпростіший підхід; труби зварюють при температурі навколишнього середовища, а потім негайно засипають. Після того, як система запущена в експлуатацію, теплове навантаження, що виникає внаслідок підвищення температури, повністю покривається самими трубами та тертям від навколишнього ґрунту. Незважаючи на те, що цей метод пропонує просту конструкцію, дозволяє миттєво засипати та є найбільш рентабельним, він призводить до більшого експлуатаційного навантаження на труби. Монтаж попереднього нагріву передбачає нагрівання труб до певної частки їхньої робочої температури перед засипанням траншеї, причому зварювання та засипка виконуються, поки труби перебувають у цьому попередньо нагрітому стані. Коли труби охолоджуються і стискаються, у шарі ізоляції виникає напруга стиску; під час роботи це допомагає компенсувати частину напруги розтягування, спричиненої тепловим розширенням, ефективно зменшуючи загальну робочу напругу. Установка з використанням одноразових компенсаторів передбачає розміщення компенсаторів через задані проміжки по всій трубопровідній мережі для поглинання деформації. Засипка труб здійснюється при температурі навколишнього середовища; після того, як система запрацює і труби досягнуть проектного подовження, компенсатори приварюють у фіксоване положення, а потім засипають. Цей спосіб також значно зменшує осьове навантаження на труби, хоча і тягне за собою більш високі витрати на будівництво. Крім того, технологія «некомпенсованого» електричного попереднього нагріву, яка набула популярності в останні роки, використовує електричне нагрівання для нагріву труб; цей підхід є простішим і більш однорідним, ніж традиційні методи попереднього нагріву, що забезпечує більшу ефективність будівництва. Що стосується планування, то зараз для централізованих тепломереж переважною є підземна установка, рідше – надземна та траншейна. Конкретний спосіб монтажу слід вибирати на основі комплексної оцінки умов проекту, інвестиційного бюджету та вимог графіка будівництва.